Мов не зима – сніг впав і розтанув,
повітря в обіймах консольних кранів,
з радіо – зрада, шторм.
За півгодини обідня перерва
тому традиційно напружені нерви
творців примітивних форм.
Вони говорять смачно і різко,
ніби життя це м”ясна нарізка.
Кожен візьме своє –
хмара похмура, бура примара:
ось вам селера, ось вам соляра,
ось вам соляріс є.
Тумани з моря – м’які на дотик,
Мов запливає антибіотик
в чистий медичний спирт.
У кожного є свої абоненти,
Свої аргументи і контраргументи,
війна і – нарешті – мир.
Проступить вода на рецепті, між літер
бо час – просто час, а не вбивця чи лікар,
і всі в молоці ліхтарі.
І щастя святкове – беріть його, рідні…
Жінки – ласкаві, собаки – вірні,
і небо десь угорі.

автор: Дмитро Лазуткін

Меню