Наді мною повис туман

Над містом повис туман.
Все так раптом посивіло.
Ліхтарі машин в обман
Мене завести так хотіли.

Та вже не так страшно як було раніше.
Вже не лякаюсь так тумана я.
Пройде час і всеодно стане світліше.
І розсіється печаль моя.

Не один туман я бачив.
Не один раз я сумував.
Всіх кого любив пробачив.
Й всім вірша я написав.
Ні про що я не жалію.
Ніколи я вже не заплачу.
Я людей любити вмію.
Та від них цього не бачу.

Мені не жалко ані слова.
Які я даром вам віддав.
Ну й що з того що в свою писемну мову.
Я всю душу викладав.?

Та цього ви не цінили.
Це було для вас простою грою.
Ви  в мені себе убили.
І залишили самим з собою.

автор: Пунько Олексій