Люба Ліза,залишися,
Залишись на пару днів.
Будем ми, як і раніше,
Спілкуватися без слів.

Теплий луг,пташині співи,
Підійшла до мене кволо.
Ти лягаєш біля мене,
Тільки ми, і ніч навколо.

Люба Ліза ти відкрийся,
Ти відкрийся лиш мені.
Не хвилюйся, і не бійся,
Йти до спільної мети…

Люба Ліза,теплі руки,
Не давай їм замерзати.
Ти дозволь твої солодкі,
Ніжні губи скуштувати…

Люба Ліза залишайся,
Ще хоча б на п`ять хвилин.
Ранок хочу зустрічати,
Я з тобою,не один…

автор: Артем Луценко

Не зрозумілі стосунки, але все ж кохаю
Та не міняє нічого, та чашка гарячого чаю.
І хочеться випити, але нажаль не можу
Пообіцяла ж тоді, і дурниць робити не мушу

Але тобі вже байдуже, на мене і все що зі мною
«Не будемо разом!» – ці слова до болю
Проникають в підсвідомість, але не підкоряють розум
Відмовляюсь й думати, що більше ми не разом

Питання друзів, такі важкі, і недоречні
Набридли їхні поради безкінечні
Не можу зрозуміти, яка насправді дійсність
Немає відповіді, це з твого боку підлість.

Я хочу правди, хочу пізнати реальність
Що ти відчуваєш, в реалі, а не набридлу віртуальність
Щоб був справжній зі мною, я маю право знати
Що буде далі з нами, як далі з цим всім жити.

автор: Альона Угрин

Спогад. До болю. До крові.
Розриває. Душу мені. Ти пам”ятаєш.
Вбиваєш. Мене. Просто так.
Забавка. На тлі коханого минулого.
Похибка. Розрада? Зрада?
Що? Геть! До сказу! Ненавиджу.
Заплутуюсь в думках.
Топлюсь в сльозах.Згораю. Затухаю.
Холодний мрець на порозі моєї душі.
Вбивця його. І палач. То є ти.
Ховаю подалі. Свою безнадію.
Очі. Чужі. Мої. Будуть мої.
Краду. У тебе. Краплю щастя. Для себе.
Тепло. Твоє. Я знов краду його від неї
Гидко. Падаю. Куди вже нижче?
Не проси. Замовкни. Не моли.
Він не віддасть. Мені. Себе.
А я вмираю. Тихо. Темно.
Крик вночі. Мій.Лиш мій.
До стуку в скронях. До млості у очах.
Кричи! Кричу! Мовчи! Мовчу!
Холод. Спрага. Я вже не я.
А ти все там.
Убий мене.

автор: Маша Манко

Ось, ти прокидаєшся і бачиш його:
З кирпатим носом та пошрамованими руками.
І цілуєш у чоло такого сонно-усміхненого, твого.
З ним буде приємно прокидатись роками.
І ділити спільно серце, справи, ліжко…
Можливо, навіть довіриш йому сплату боргів.
Дозволиш іноді критикувати себе трішки,
Наприклад, за пригорання у духовці пирогів.

Ось, ти прокидаєшся і бачиш її:
Без косметики та з неукладеним волоссям.
Навшпиньки на кухню прямуєш, без слів,
Та вчишся любити – як ніколи досі.
Ти хотів би мати з нею спільне авто та дітей,
Навчити забивати цвяхи, лагодити крани…
І в одній кімнаті розгортати новий день,
Зализувати довгими ночами буденні рани.

Ось, ви прокидаєтесь разом від шуму дощу.
Такі ще зовсім юні та прекрасні.
Він мужньо стверджує: «Коли що – захищу!»,
А ти йому готуєш улюблені страви часто…
Тоді світ звужується до розмірів кімнати,
І це не є так катастрофічно, правда.
Коли любові є надто багато,
То все одно не залишай її на завтра.

автор: Марта Приріз

Сижу у кiмнатi i пишу вiрша,
Бо серце болить i ридає душа,
Без тебе кохана немає життя.

Пробач менi сонце за вчинки моii,
Я знаю, що зле учинив я тодi,
Бо гордiсть закрила очi менi.

Я хочу побачити знову тебе,
Бо тяжко без тебе,
Лиш ти в мене є.

Але я надiюсь, що скоро прийде,
Те наше кохання, що зiгрiвало мене,
I я знову обнiму кохана тебе!

автор: Андрій Негрич